18 Лютого 2018

Інтерв’ю з Юлією Филипчук – “мамою” Cross Hill. Про сни, запитання учасників та найкрутіший забіг

Чернівецький Напівмарафон CrossHill після потужного старту 24 травня 2015 року став одним із найкрутіших пробігів України. І це всього лише за 3 роки! Бігуни та люди, що слідкують за біговою темою знають, що це пов’язано з однією емоційною та харизматичною особистістю – Юлією Филипчук. RunStyle розпочинає серію інтерв’ю із організаторами спортивних подій саме з Юлії не просто так. Цьогоріч, через об’єктивні обставини Чернівці беруть паузу.

– Найбільша новина майбутнього весняного бігового сезону – це відміна Чернівецького напівмарафону CrossHill. Твій пост про причину відміни викликав багато коментарів: попри явний сум через те, що вони не приїдуть в Чернівці люди щиро тебе вітали із такою приємною «обставиною» (Юля та Cross Hill йдуть у декрет) . Які твої особисті почуття були у момент створення цієї новини?

 – Почуття були дуже різноплановими. З однієї сторони – ми довго відтягували з цією новиною, так як до останнього моменту я думала, що все ж таки буду в силах його провести (навіть з грудною дитиною на руках). Проте із збільшенням терміну вагітності – приходило і більше розуміння, що це буде надзвичайно складно. Організувати такий масштабний захід, будучи при здоровому глузді буває нереально: маючи досвід, маючи команду, маючи спонсорів і так далі. Рік на рік не схожий, плюс ти ніколи не знаєш, що може в цьому році вискочити, підводять люди, підводять структури, з’являються прогалини там, де ти їх зовсім не чекаєш. Тому ризикувати своїм здоров’ям, нервовою системою, своєю дитиною я не захотіла. Тому, узагальнюючи, було дуже складно і, водночас, радісно повідомляти цю новину біговій спільноті. 99% сприйняли дуже позитивно, за що їм щирі обійми від мене!

 – Ти розповідала, що тобі спокою навіть уві сні CrossHill не дає.

 – Підсвідомість навіть після офіційного оголошення про відміну CrossHill 2018 продовжувала шукати виходи у голові. А може все ж таки спробувати, ризикнути? Може зарано я здалася?
І скажу чесно, CrossHill сниться мені через день. Сьогодні наприклад приснилось, що в п’ятницю я вирішую, що треба таки напівмарафон провести! Ми збираємо термінову нараду. В нас немає ні стартових номерів, ні чіпів, ні банерів, ні спонсорів! І цей сон епічно закінчується тим, що зі своєю мамою стаємо на видачу учасникам безкоштовної пасти з…КРЕВЕТКАМИ. Тому, дорогі, друзі, якщо-що чекайте на PastaParty в 2019 році з королівськими креветками!

– Отже, вже можна всіх заспокоїти щодо того, що у 2019 році буде CrossHill! І буде він в рази крутіший, із креветками на PastaParty! Але давай повернемось у минуле і пригадаємо перше “видання” CrossHill. Звідки взялась така ідея і що надихнуло на її втілення?

– Ого! Тут я можу дуже довго розповідати. Все почалося з мого першого старту. Це був далекий 2013 рік, Київ, марафон 28-го квітня, який ще організовували Черніцький Дмитро та Андрій Оністрат. Я тоді ще не знала особисто ні одного ні другого, і взагалі мені ці прізвища нічого не говорили. Бігла я тоді свої епічні 10 км – перший офіційний старт. Напередодні цього старту у Бостоні відбулися вибухи на марафоні, тому футболки наші були з надписом “I Run For Boston” – ця футболка в мене досі є. Цієї ж осені, 20-го жовтня була “половинка” в Києві AdidasKyivHalfMarathon і мої перші 21 кілометри. Перший старт не забудеться ніколи, ці емоції, враження і смак ПЕРЕМОГИ над собою на все життя з тобою!

Потім були наступні половинки – навесні, знову осінню. Із рідних Чернівців, як завжди брало участь один-два бігуни, це пригнічувало. Насправді сім’я, друзі та знайомі не дуже розуміли мене. Про підтримку я мовчу, деякі навіть відверто сміялися: їхати в Київ, витрачати кошти на дорогу, на проживання, на харчування, стартовий внесок. І це все лише для того, щоб по асфальту мучитись на довгій дистанції у двадцять один кілометр – це було епічною дурістю (на їх думку). Це мене лише злило, про те й мотивувало. І ось зима 2014-2015 року. Тоді й було прийняте рішення, що досить вже їздити кудись на забіги, час організувати це в рідному місті. Потім був етап сумнівів та самобичування: нічого не вийде, ніхто в Чернівцях не бігає, ніхто з інших міст не приїде. У такому стані я перебувала 1-2 місяці і таки вирішила – ні, треба робити. Проте сама я нічого не змогла б, тому я прийшла до директора компанії, в якій працювала на той час, і почала “мучити” його. Проект не задумувався як комерційний, нас цікавила соціальна його складова, і мій директор (колишній спортсмен – стрільба з лука) таки погодився. Так за два з половиною місяці до Першого Півмарафону ми розпочали реактивну підготовку.

– Як щодо мему «Очікування-реальність» відносно першого Напівмарафону?

– Насправді мем не вдався, так як реальність перевищила очікування. Я думала, що не буде й 200 учасників. Новий старт, нове місто, нові організатори (я наприклад, сама дуже скептично ставлюсь і не їжджу на старти, які проводяться вперше, із новачками організаторами – ось така “несолідарність”). Проте, коли пішли перші реєстрації я думала з розуму від щастя зійду. В нас повірили київські бігові клуби, і насправді вони розкачали наш старт. В оргкомітеті була чернівчанка Анна Іващук, яка жила і працювала в Києві та була, і досі є членом бігового клубу KMRC. Вона підключила ще «Найків» (Nike+ Run Club), і ця вся туса приїхала до нас. Список наших учасників в 2015 році був на 80-85% з іногородніх учасників, географія була велика, проте ТОП-3 зайняли: Київ, Львів, Івано-Франківськ. Західняки нас також дуже підтримали! Я товаришувала з бігунами з Франківська (у них вже був свій півмарафон, проведений вперше осінню 2014 року) і львівськими бігунами (Ультра та Ярослав Кондюх підключили своїх бігунів). Тому як для першого старту: 350 півмарафонців та 150 учасників на інших дистанціях (10,5,2 км.) +200 діток – ми були більш ніж задоволені! Без факапів також не обійшлося. Найгірший сон для організаторів – це відсутність медалей, і ми таки цей «джек-пот» виграли! Медалі приїхали бракованими (медалі були з Одеси, відтоді з українськими виробниками я не працюю)! Пізніше розіслали медалі учасникам за власний рахунок. Я особисто всім телефонувала, вибачалась, і нас таки пробачили. Позитивного фідбеку було стільки, що навіть невчасна видача медалей не зіпсувала враження про наш старт. Я досі в шоці як так сталося, бо у 2016 році приріст учасників склав +250%.

– Цікаво дізнатись як розпочалась твоя історія бігуна. Коли ти розпочала активно бігати? Чи відвідувала якісь гуртки чи секції у дитинстві?

– Все життя змалку скільки себе пам’ятаю я чимось займалась. Було багато видів спорту: футбол з “пацанами” у дворі, волейбол (грала за збірну школи), настільний теніс (5-те місце в області – ось такі мої величезні здобутки),лижі, сноуборд. Потім була популярна аеробіка та фітнес. Бігати почала на біговій доріжці вдома, коли ми з старшою сестрою так задовбали батьків, що вони здалися і купили нам її. Перших півроку бігова доріжка стояла під товстим шаром пилюки, батьки були дуже «щасливі». Бігати почала сестра, при чому щодня по 1-2 км, і за півроку схудла десь кілограмів на десять! У мене з вагою проблем не було ніколи, але ці підліткові щічки мене дратували сильно. Розпочала я тренування із 200-метрових пробіжок. Я не могла і їх пробігти, хотілося “ригати” в прямому сенсі. Потім поступово «пішло». 1-2-3-4-5-6-7 км бігала в інститутські роки лише вдома на біговій доріжці. Коли влаштувалась в кінці п’ятого курсу на роботу в рекламне агентство то отримала можливість ходити безкоштовно в фітнес-клуб. Ось тут і почалися мої цікаві змагання із собою. Я ставала на бігову доріжку і не сходила з неї поки, всі інші дівчата не зійдуть. Потім дівчата перестали бути для мене показником і я чекала поки “здохнуть” всі мужики на тих доріжках. Таким чином мої бігові об’єми зросли. Cвій перший тренувальний напівмарафон я пробігла також на біговій доріжці. Всі рішили, що я хвора! Так вбивати свої ноги, стопи – безглуздя, проте мені з музичкою заходили будь-які дистанції. Ось так я почала бігати багато і часто. Це вже потім була пропозиція колеги Олени Копил (привіт в далеку Австралію): “а давай махнемо в Київ на марафон” – в той час ми все називали марафоном, навіть наші 10 км, ну і що було далі ви вже знаєте.

– Яку найдовшу дистанцію ти пробігала на тренуваннях чи змаганнях?

– Соромно зізнатись, але більше 21 кілометра я ніколи не бігала. Тобто напівмарафон це моя вершина. Кілька разів збирала мозок на підготовку до марафону, навіть вже старт обирала. Хочу щоб це був якийсь європейський марафон, хай мене пробачать всі українські марафони. Але повноцінно підготуватись до марафону мені заважає брак часу. Ми готуємо старт в Чернівцях (підготовка займає не менше 6 місяців активної роботи), або на роботі завал. Працюю я повний робочий день, тому часто буває просто ліньки, і хочеться відпочити. Але можливо, що насправді я, мабуть, досі не зустріла свого тренера. Також досі не доходять руки і ноги зробити повноцінний біговий клуб в Чернівцях (вірю, що все ж таки це зробимо).

– Який для тебе найкрутіший забіг у якому ти брала участь?

– Найкрутішим стартом в моїй біговій біографії був поки єдиний закордонний старт Rome Marathon, що відбувся 2-го квітня 2017 року. В рамках цього марафону я пробігла свій перший в житті міні-марафон в 4,2 км. (сміється). Зі старту почався такий шалений дощ, що за п’ять хвилин я промокла до нитки. Бігли весь час під дощем (добре, що хоч дистанція невелика). На фініші несподівано для мене була отримана медаль – найдорожча в моїй колекції. Зауважу, що реєстрація коштувала 10 євро, і на Expo перед забігом мені окрім рюкзака вручили ще фірмову футболку NewBalance. Я ще жартувала, що на місці римлян можна 10 євро дати за такий сувенір – футболку і не обов‘язково навіть бігти. По трасі навіть в дощ була підтримка, барабани, музика! Крутий був старт, можливо колись і повний марафон там побіжу. Старт від Колізею – це просто захоплює дух!

– Ми вже знаємо, що мама навіть у сні тобі допоможе із Pasta Party! А як загалом близькі ставляться до твоєї пристрасті під назвою CrossHill?

– Близькі боляче переживають моє хворобливе ставлення до CrossHill. Я, і це не секрет, рахую CrossHill своєю маленькою дитинкою (тому часу на реальних дітей ніколи не було).
Я більше ніж люблю цей проект, я вклала в нього все своє життя, і не впевнена чи я зможу ще щось таке круте створити колись. Звісно варто сказати, що CrossHill це спільний проект з компанією, в якій я працюю. Це спільна дитинка, але мама в нього таки одна! Чоловіку важко витримувати мене напередодні заходу: я не сплю, не їм, я втрачаю вагу (ось лише від цього я тішуся, дівчата зрозуміють). Я гіпернервова, часом не підбираю слів, вимоглива до себе і так само до всіх інших. Часто конфліктую, намагаюсь з цим боротися, але ця гіперемоційність не грає мені на руку. Вся команда відверто трішки “страждає” від мене, такий собі організаційний деспот. Надіюсь, що материнство мене трішки заспокоїть і утихомирить =). Загалом за 1-2 місяці я перестаю бачитись з друзями, із сім’єю – існує тільки CrossHill. Це насправді погано, хоча плоди такої самоізоляції відчувають учасники нашого старту – ми продумуємо всі деталі, і стільки “бонусів” скільки отримують наші учасники жоден старт не пропонує. Ми і робимо розміщення учасників, і годуємо, і потяги додаткові запускаємо.
Наш неофіційний девіз: зробити все можливе для учасника, все решта – неважливо.

– Так, всі знають про “бонуси” для бігунів у Чернівцях. Відомо, що дрібниць у такій об’ємній події та підготовці до неї немає. Але що саме при підготовці до заходу для тебе особисто є найважчим?

– Найважчим за три роки організації – це було передбачити як себе поведуть ті чи інші люди, організації та структури.
Дуже важко було в перший рік, коли міські структури не розуміли хто ми, що ми від них хочемо, і чому вони мають щось робити чи навпаки не робити у той чи інший день.
Складно було з перекриттям, з комунальними службами, щомісяця проводились наради з усіма, але все-одно за 1-2 дні виникали такі цікаві ситуації, ну яких точно не очікував. Проте, загалом варто похвалити і подякувати нашій міській владі, яка допомагала і сприяла. Де не могла допомогти влада там ми намагалися власноруч це вирішувати. Також часом підвести могли і люди з власної команди, тільки через те, що ти як організатор інструктаж додатковий не провів. Сам організатор чимало «косячить», через одну причину – забагато бере на себе: «я все сама рішу, зроблю, побіжу, рознесу, закладу». Ось цього точно робити не варто. Делегування обов’язків – золоте словосполучення, яке реалізувати не усім (і я в тому числі) вдається. Проте раджу саме на цьому всім молодим організаторам зробити основний акцент в своїй роботі.

– Мені знайомий організатор розповідав, що до нього один учасник телефонував і запитував «А медаль фінішера гарна? А вона прикрасить мою колекцію?» Інший телефонував у день видачі стартових пакетів: «А ви де зараз видаєте ті стартові пакети? Я просто зараз на будові, бетон мішаю. Може б ви мені привезли той пакет?». Які у тебе були цікаві чи абсурдні запитання від учасників?

– Ніколи не забуду дзвінка від учасника, який біг у нашому напівмарафоні два роки поспіль. І ось він подзвонив сказати, що втратив мотивацію. Не знає як себе заставити, чим мотивувати, щоб я могла порадити йому щоб ця мотивація знову повернулася в його життя.
Дзвінків цікавих було дуже багато, починаючи від: “…а ви точно забіг організовуєте, а я вам гроші перерахую і ви з ними зникнете»? і до: “я лиш починаю бігати, до цього ніколи бігом не займався, за скільки часу треба пробігти, щоб попасти на призові місця»?

– На твою думку, наскільки організатори пробігів є конкурентами між собою? І якщо є, то чи завжди така конкуренція є конструктивною?

 – Ох, це складне питання і дуже небезпечне (посміхається). Я вважаю, що всі організатори є конкурентами, проте це не заважає дружбі, іноді навіть щирій. Я особисто намагаюсь щиро товаришувати з усіма «оргами» України, прямих конфліктів нема. Наприклад з Дімою Черніцьким (RunUkraine) не посварила ситуація, коли вони на нашу дату змушені були перенести старт в Дніпрі. Ну таке буває. Діма сам передзвонив, все пояснив (це було в 2016 році). В 2017 році ми перетнулись однією датою з потужними “Гонкою Нації” і Юрієм Підлісним. Не було навіть натяку на конфлікт. Захоплююсь «Гонками» і їхніми темпами розвитку та планами на майбутнє, влітку ледь не пішла до Юри в команду (про це мало хто знає). Таки надіюсь колись стартану на його заходах, але поки руки слабенькі в мене – не витягну себе на канатах.
Щодо стосунків «оргів». Вважаю, що варто товаришувати, поважати і рахуватись одне з одним. І про дати завчасно домовлятись, бо не завжди тобі повідомляють, що вже на твою дату (яка з року в рік не міняється) вони поставили свій старт і їх “не интересует”. Часто про старти колег тримаю свою думку за зубами, хоча могла б “рознести” старт, якщо були факапи, але свідомо цього не роблю ніколи, бо невідомо, що в тебе може статися наступного старту. Життя – бумеранг, карму треба берегти. Як і мовчу іноді про “ціноутворення” реєстраційного внеску колег, знаючи всю кухню зсередини, можливі доходи і витрати.

– Як і у будь-якій справі, а тим більше у такому заході, який охоплює сотні (а завдяки мережі й тисячі) людей, завжди знайдуться хейтери. Чи був у тебе досвід спілкування із людьми, що негативно сприймали діяльність пов’язану із CrossHill?

 – Авжеж були. Дуже багато хейтерів було в перший рік (2015) серед жителів міста Чернівці, і у першу чергу я про автомобілістів та пішоходів. Масштабів негативних відгуків таких як у Києві звісно у нас не було, але незадоволених було чимало. Серед керівників структур також чимало нерозуміння зустрічала. Хейтерів серед учасників мабуть був 0,05% від усіх. Поганих відгуків в нас майже, а можливо і зовсім, немає.

 – Як вважаєш – що у проекті CrossHill вже вдалось реалізувати, а що ще треба покращити?

– Що вдалося реалізувати – це безмежну любов та турбота про свого учасника. Ми відверто не економимо ні на чому: медалі найкрутіші і технологічно важкі (тим самим дорогі у виробництві), рюкзаки із тканини, ніколи поліетилен не використовували, футболки якісні і з авторськими принтами по цінах рівних собівартості, щедрі призові та подарунки, харчування після фінішу безкоштовне (банушparty – наша буковинська родзинка), важкий пакет фінішера, акційне поселення (є хостел, який три роки підряд розміщує учасників безкоштовно – YardHostel привіт), екскурсії безкоштовні, усього й не згадати. Ну і що не вдалося поки – це півмарафон в одне коле! Раніше було 4, в 2017 році – 3 кола, значить рухаємось в правильному напрямку.

– Ну що ж, думаємо, що це і буде реалізовано в CrossHill 2019! Дякуємо за відверту розмову! Найкращі побажання від RunStyle! Тримаємо кулачки – навесні очікуємо легкої реалізації твого найголовнішого “Проекту”!

– Дякую і вам за інтерв‘ю! Подвійно приємно розпочинати цю серію розмов із організаторами. І заключне слово – “до зустрічі навесні 2019, побігаємо вже у більшому складі!” 😉

Залишити коментар